Про школу

 Село Михайлівка виникло в середині ХVІІ століття. За розповідями старожилів, в  1661 році на місці сучасного села Михайлівка був козачий сторожовий пункт, який розміщувався в урочищі «Рошакове». За тими ж даними: свою назву Михайлівка, як село, бере від першого поселення сторожової охорони козака Михайла. Довгий час село носило назву «хутір Михайла».

Перша згадка про церковно-приходську школу в селі Михайлівка відноситься до 1868 року, коли було збудоване приміщення школи, а навчання розпочалося в 1869 році.

Ця школа проіснувала до 1929 року. Школа була з трьохрічним терміном навчання. Навчання починалися в жовтнімісяці, а закінчувалося в квітні-травні. В школі вміщувалося не більше 50 учнів, що були розподілені на три групи, а саме:

«перволітки» - в першій групі,

«друголітки» - в другій групі,

«трьохлітки» - в третій групі.

У кінці ХІХ століття на Україні, крім церковно-приходських шкіл, практикувалась і така форма навчання дітей як приватна педагогічна діяльність на дому. Одним із таких приватних наймолодших учителів у Михайлівці був 22 річний Михайло Михайлович Коцюбинський. Взимку 1886 року в селах відкривалися заняття в школах і молодий Михайло за рекомендацією своїх однокласників по Шаргородській бурсі Петра Дабіжі та Валер’янаБоржковського прибув у село МихайлівкуЯмпільського повіту (тепер Шаргородського району). Тут він влаштувався домашнім учителем у місцевого священика Антона Мончинського, будинок якого стояв у центрі села, навпроти цЗ великою повагою розповідав про свого вчителя і син Мончинського - Олексій:"3 того часу, як з'явився в нашім домі Коцюбинський, він своїм лагідним та добрим відношенням завоював симпатії не тільки моїх батьків, але й нас, дітей. Лекції він викладав цікаво,уміючи зацікавити предметом учня..."

У Михайлівці Коцюбинський перебував недовго-з лютого по травень 1886 року. За ці кілька місяців він пережив чимало - і радісного й гіркого. 11 березня 1886 року царська влада узаконила за юнаком таємний нагляд поліції, який тривав до кінця життя письменника. В одному з "обзорів" Подільського жандармського управління з цього приводу зазначалося:" Деякі особи шкідливого напрямку, в тому числі й Коцюбин­ський , займаються приватною педагогічною діяльністю і, без сумніву, роблять шкідливий вплив на своїх учнів".

Царські служаки мали підстави для хвилювання. Всі ко­лишні учні письменника розповідають, як він прищеплював їм любов до України, до рідної мови і культури, повагу до лю­дей праці, прагнення бути корисним суспільству.

Добру пам'ять залишив про себе Коцюбинський і в тру­дівників села. Старожили Михайлівки Терентій Будзінський та Ганна Коротиш пригадували зустрічі молодого вчителя з се­лянами, розмови про гірку долю народу, його гаряче запев­нення в тому, що "так не буде, як зараз".

У Михайлівці Коцюбинський пережив і одне з перших серйозних захоплень юнацького серця. До Мончинських із села Дзигівки того ж Ямпільського повіту приїздила дівчина Марія Міхневич - родичка Антона Мончинського, сестра його дружини. Молоді люди щиро покохали одне одного. Чимало вечорів минуло за палкими розмовами, прогулянками у саду, в полі, в лісі... Вони разом читали твори Ф.Достоєвського, М.Кропивницького, Г.Сенкевича. Свої погляди на життя Ко­цюбинський прагнув прищепити коханій. Він агітує її поїхати до Вінниці й вчитися, щоб стати корисною народові, Батьків­щині. Марія Міхневич прислухалася до поради свого друга і на початку 1887 року приїхала до Вінниці, ставши ученицею кравецької майстерні пані Недільської.

У Михайлівці шанобливо бережуть пам'ять про уславле­ного земляка. Давно вже немає будинку Мончинського, де жив і працював Коцюбинський; на тому місці споруджено середню школу: це - своєрідний пам'ятник письменникові-гуманісту. В світлих просторих класах учні за творами Коцю­бинського та інших класиків пізнають минуле нашого народу, його боротьбу за кращу долю. Силами учнів та вчителів ство­рено літературний куток, матеріали якого розповідають про автора таких шедеврів, як "Fata morgana", "Тіні забутих пред­ків", "Іпїегте22о"та ін.

Таким же молодим, першим учителем, який працював у Михайлівській церковно-приходській школі з 1886 по 1888 рік був Петро Дабіжа.

З 1889 року по 1891 рік працював учителем Пасічник. З 1892 року по 1894 рік працював учителем Лабінський. З 1895 року по 1899 рік   учителює Трамбовецький, що уславився в селі Михайлівка знанням хорового співу.

З 1890 року по 1903 рік працював учителам Голдинський Никифір Валентинович, людина надзвичайно жорстока і не­рвова та вимоглива. Для нього нічого не означало вирвати в учня з голови цілий жмут чуприни за незначну провину.

З 1904 по 1908 рік вчителює в селі Михайлівка Янковий Левко Костянтинович, який мав лагідну натуру, терпляче на­вчав дітей, знав добре хорову справу. Він був сімейний, бага­тодітний і дуже бідував. Йому на утримання своєї сім'ї не ви­стачало отих ЗО рублів, які отримував щомісячно. Всі ці учите­лі були прислані з Губернського Єпархіального Совєта. Вони обіймали тільки учительські посади, більшість із них після учителювання пішли у священики. Вся учительська діяльність грунтувалася на прищепленні в головах учнів найголовнішо­го: "Бога бійся, царя поважай!"

За діяльністю всіх учителів уважно слідкував місцевий приходський батюшка, що подавав Закон Божий.

В 1909 році в село Михайлівку прибув учитель по пріз­вищу Баран Степан Євдокимович. Він був холостяком, хоч йому вже було понад ЗО років. Як учитель, знав добре свою справу, гарно співав, але був атеїстом. Згодом цей учитель змінив своє прізвище на Височин. Він виступив в селі проти відібрання церковних земель від церковнослужителів. Через це Михайлівська сільська рада в 1921 році вимушена була звільнити Барана-Височина Степана Євдокимовича з посади, що займав, а на його місце прибула учителька Денисенко В. у 1922 році. Вона відзначалася працьовитістю, не тільки в шко­лі, а невтомно працювала по ліквідації неписьменності серед дорослого населення села, приймала активну участь в роботі сільської ради. За період вчителювання Денисенко В. із стін школи вийшли: Колеснік Олена Іванівна - працювала в м.Хар-кові лікарем, Мандзюк Іван - працював ветлікарем, Коваль­ський - льотчик, загинув під час бомбардування гітлерівцями м.Дніпропетровська, Турчак Іван Олексійович, беручи участь у Великій Вітчизняній війні, одержав звання майора.

Навчання і виховання учнів с.Михайлівки аж до 1917 року зводилось до жорстокого катування лінійкою та квадратом по голові, руках, вухах. А учнів, що зробили невелику провину, учитель за вухо підводив до гарячої грубки, за якою сушились поколені дрова і тими обрубками учитель "прищеплював" по м'якому місцю знання і поведінку. За невиконання домашньо­го завдання учня ставили на коліна на грудки солі або на зер­но гречки.

В 1929 році школу в селі Михайлівці було перетворено в початкову з чотирьохрічним навчанням. З цього часу в шко­лі почали працювати два учителі, і заняття проводилися в дві зміни. Восени 1929 року в школу прибули 2 вчителі: Вагнер Володимир Феліксович та Дука Йосип Терентійович.

Дудка Т.Й. відзначився прищепленням учням художніх смаків. Після занять він знаходив час щодня проводити репетиції драматичного, танцювального та хорового гуртків. Молодь села із задоволенням брала участь в гуртках, бо це було єди­ним променем культури на селі. Це давало можливість моло­ді, і не тільки молоді, проводити свій вільний час з великою користю для себе. На вистави, які проводилися в селі, йшли з задоволенням великі й малі. Старожили з приємністю згаду­ють ті часи і про Дуку Й.Т. висловлюють гарну думку, як про вчителя та організатора.

Світлі спогади про себе залишив Вагнер В.Ф. Він користувався в населення великим авторитетом, який він завоював своєю осо­бливою конкретністю і любов'ю до праці як в школі, так і на громад­ських роботах. Вагнер був не тільки грамотним спеціалістом, але й прекрасним сім'янином.

З 1923 по 1927 рік в зв'язку з впроваджен­ням обов'язкового 4-річного навчання в школі вже навчалось 250 учнів, прибавилось і учительського персо­налу.

Приміщення старої школи не вміщувало цієї кількості учнів, а тому учні розміщувалися в старих попівських будинках, які зовсім не відповідали своєму призначенню. Через брак клас­них приміщень не могло нормально проводитись навчання,а тому в активу села виникла ідея: за всяку ціну добитися по­будови нового шкільного приміщення, яке могло б хоч в дві зміни охопити 450-500 учнів села Михайлівки.

Тодішній голова сільської ради Кривий К.В, неодноразово ставив питання про будівництво школи в селі. Але в той час, в 1923-1925р.р., за відсутністю коштів ніяких асигнувань від держави для побудови школи Могилів-Подільський окруж­ний виконком виділити не зміг. Лише в квітні 1926 року був­ший завідувач Могилів-Подільським окружним відділом по освіті Григораш відверто заявив Кривому К.В.: "Шукайте на місцях ресурси, добийтеся згоди селян на допомогу, а як буде початок, то для закінчення побудови школи окружвиконком вимушений буде виділити хоч деяку суму грошей".

Таким чином, справа з побудовою в селі Михайлівка нової школи була в безнадійному становищі.

Але на початку 1926 року відбулись перевибори керівни­ків Михайлівської сільської ради і Кривого В.К. Мурафський райвиконком послав в с.Семенівку для укріплення Семенів-ської сільської ради - секретарем. Здавалось би, що справа з побудовою школи навіки померла. Але в квітні 1926 року для налагодження землекористування в земельних осередках ЦК ВКП (б) та ЦК Компартії України прийняли закон про організа­цію в кожному селі земельних громад, які обрали правління та прийняли примірний статут. Правління земельної громади в селі обрало такий склад керівництва землегромадою: Слобо-дянюкД. - голова, а для ведення діловодства обрали Кривого К.В., хоч він на той час працював секретарем сільської ради с.Семенівка. Землегромада зайнялась уточненням меж між су­сідніми селами. В результаті всього обміру правління земель­ної громади села Михайлівки виявило 5 га старого різнодуба, який до 1917 року належав Мурафській церковній релігійній громаді як наділ церковній общині. Порадившись з правлін­ням, виникла думка вияснити, кому в даний час належить площа лісу, на якій було нараховано 320 штук 200-літніх дубів. Виявивши такий скарб, Кривий К.В. зразу ж в цих дубах поба­чив ресурси, з яких в селі Михайлівкабуде побудована школа. Того ж дня Кривий К.В. встановив в Михайлівському лісництві, що ця площа 5 гектарів в лісництві не числиться, а тому на найближчих загальних зборах земельних громад села вирі­шили цю площу зачислити до Михайлівської землегромади. А на площі 1,5 га цього різнодуба була розроблена площа під посів громадянином села Семенівки Казьміришиним Фран­ком, який дав в спілку свою землю Мурафському попові Тур-кевичу. В останній час Казьміришину хтось натлумачив, що за давністю користування ця ділянка лісу належить йому. При-йшлось звернутися до Могилів-Подільського окружного суду. Навколо цієї ділянки лісу піднявся цілий галас: Юхимівськата, Семенівська громади почали клопотати, щоб їм виділили по частині цього лісу, і тому на судовому засіданні Могилів-По­дільського суду від 26 листопада 1926 року було пред'явлено 4 жалоби:

1.             Михайлівській землегромаді виділити 320 дубів для побудови нового приміщення школи.

2.      Юхимівській землегромаді виділити 100 дубів для по­будови ставу.

3.      Семенівській землегромаді виділити 5 дубів для побу­дови в селі клубу.

4.      Казьміришин Франко просив затвердити за ним всігектарів лісу.

В результаті рішенням суду постановлено:

1.              КазьміришиномуФ. в позові відмовити.

2.      Юхимівській землегромаді виділити для побудови ста­ву 75 дубів.

3.      Семенівській землегромаді для побудови в селі клубу-35 дубів.

4.      Михайлівській землегромаді для побудови школи решту лісу-210 дубів.

Після закінчення суду правління Михайлівської землегро­мади в грудні місяці 1926 року попросило представника ліс­ництва зробити подеревний обмір того різнодуба і зробити оцінку маси дерева - 10 тисяч рублів. Але це питання потріб­но було погодити на загальних зборах землегромади. На збо­рах багато селян вимагали поділити дуби серед них. На цих же зборах після виступів Кривого К.В., учителя Вагнера В.Ф. і громадянина села Михайлівки Турчака Олекси було досягну­то згоди: всі дуби продати, а виручену суму грошей зберегти в ощадкасі з послідуючим використанням їх на побудову но­вої семирічної школи. Через б місяців Кривий К.В. добився згоди в громадян села, що всі кінні господарства в порядку громадського навантаження вивезуть весь камінь на побудо­ву школи. Було встановлено зарплату: за кожний вивезений пуд каменя одержать 5 копійок. На зборах була обрана комі­сія для закупки каміння і його вивозу. Очолив цю комісію ди­ректор Михайлівської школи Вагнер В.Ф. Так був зроблений початок побудови Михайлівської семирічної школи. Камінь було вивезено в середині 1928 року. В тому ж році було вине­сено постанову Михайлівської сільської ради з проханням до Мурафського райвиконкому допомогти селянам села Михай­лівки побудувати нову семирічну школу, на що райвиконком дав згоду і виділив на її побудову 2000 карбованців.

В осінню пору 1928 року в Михайлівку прибув технік-бу-дівельник тов.Бойко і з ним прибули мулярі. Вони вирили котловани і збудували фундамент під школу. На протязі 1929-1930 р.р. було побудовано стіни, настелено підлогу, викинуто верх, який покрито бляхою, виготовлено вікна, двері, побудо­вано грубки і зсередини побілено.

1 жовтня 1930 року в село прибув представник Мураф­ського райвиконкому райтехнік Копитчук Антон, він прийняв новозбудовану школу і передав для експлуатації її Михайлівської школи тов.Вагнеру В.Ф.

Заняття в школі розпочалося в день 13-річчя Жовтневої революції - в 1930 році. З того часу в селі Михайлівка в дві зміни навчалося 450 учнів при учительському колективі - 17 чоловік, а старий будинок школи став допоміжним будинком новозбудованої школи.

Вагнер В.Ф. проявив в роботі себеякхороший вчитель, йому притаман­на любов до педагогічної праці, велике терпіння для всіх учнів, непохитна наполегливість в досяг­ненні освоєння наукових знань учнями.

В 1932-1933 роках в школі працювало 4 класи, директором залишився Вагнер В.Ф., якого не взяли в армію за віком, дві учительки та учитель Мельніченко, які займались з дітьми.

В школу дітей ходило дуже мало. Влітку в приміщенні школи вирощувались дубові шовкопряди, а в старому примі­щенні окупанти організували зерносклад для агрономічного пункту.

Під час Великої Вітчизняної війни вихованці школи Тур-чак Володимир, Турчак Михайло, два Мандзюки підтриму­вали зв'язок з підпільними загонами, а молодший лейтенант Скринник Іван, старший лейтенант Гнатюк Дмитро, рядовий Сухота Філь добре себе зарекомендували в боях з фашистами в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945р.р.

А вихованці школи такі як: Крива Ганна працювала на шахті Артема газозамірником, Осадчук Ганна - бухгалтером в колгоспі ім. Леніна. Працювали в місцевій школі Шкаврона Василь Костянтинович, Савицька Сабіна Йосипівна, Кучер Філіна Альбінівна, агрономом місцевого колгоспу - Лук'янов ФедірСлободянюк Ганна, Будзінська Г. - зав бібліотекою. Багато ви­пускників цієї школи працювали трактористами, шоферами, комбайнерами, вносячи своєю працею вагомий вклад в гос­подарство України.

Під час Великої Вітчизняної війни школа була окупована румунськими властями і не працювала. Діти, що народилися до війни і під час війни, навчалися з дітьми, що мали вік 7-8 років. Старших дітей називали в школі переростками.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни 1 вересня 1945 року відновлено роботу Михайлівської семирічної шко­ли, директором якої було призначено Черненького Юрія Калістратовича.

Навчально-виховний процес при ди­ректору Черненькому Ю.К. припадає на так званий післявоєнний період. Це був найважчий період вжитті нашоїдержави. Йшла відбудова всього народного госпо­дарства, в тому числі й освіти. В сільській місцевості не вистачало товарів першої необхідності: одягу, взуття, мила, сірни­ків, гасу, не говорячи про шкільне при­ладдя: підручники, карти, схеми, табли­ці. Правда, в школі були дерев'яні парти, за якими сиділи по 2-3 учні. Наповнюваність класу була вели­кою, до 40-45 учнів, тому що в школу пішли ті, що під час війни не навчалися. Учні часто пропускали заняття через те, що не було в що взутися, одягнутися. На той час сім'ї були багатодіт­ні. Так, наприклад, в сім'ї Козяра Пилипа було 10 дітей, Рєзніка Михайла - 7. Не маючи взуття, кожна дитина чекала черги на нього і тоді відвідувала школу. Не вистачало підручників, а якщо були 1-2 книги, то зачитували голосно в класі навчаль­ний матеріал. Надзвичайно було важко навчатися другій змі­ні, світла електричного не було, а навчання відбувалося при гасовій лампі